Проповідь на 22-гу неділю по П’ятидесятниці
Дорогі у Христі, як часто ми задаємо самі собі запитання, що мені зробити, щоб унаслідувати Царство Боже? Це є цікаве і важливе запитання, поскільки кожному із нас необхідно знати, що нам робити, щоб спастись.
В євангельському читані від св. ап. Луки (10, 25-37), наш Спаситель ставить питання про наше відношення до всіх, хто нас оточує. Він закликає нас, що ради спасіння ми подивилися навколо себе і задумуючись, зробили щось ДОБРЕ, яке буде нас спрямовувати до вічного життя. В Євангелії говориться про те, як одного разу до Христа приступив один законник, який жив праведно, виконуючи всі приписи закону, задав запитання Ісусу Христу, бажаючи зловити Господа на слові. « Учителю, що мені чинити, щоб життя вічне осягнути?» (Лк.10:25) Христос не дає законнику відповіді, а заставляє його, щоб він сам відповів: « В законі, що написано? Як читаєш? Той же відповідаючи сказав: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всіма мислями твоїми, та ближнього твого, як себе самого. Ісус же сказав йому: добре ти відповів, так чини і будеш жити.» (Лк. 10:26-28) Як говориться в другому місці Євангелія, « На цих двох заповідях тримаються весь закон і пророки.» (Мф. 22,40)
Законник хотівши оправдати себе знову запитав Христа: «А хто ж мій ближній?» Для книжника не було зрозуміло, кого він мав рахувати своїм ближнім, про якого потрібно турбуватися. З цього стає зрозуміло, що законник думає про себе, як центр життя, і нібито озирається навколо себе та шукає хто є важливий для нього, а хто ні. Чи часом це не стосується нас? Задумаймося? Далі ми бачимо, що Христос з іншої сторони, пояснює книжнику суть закону та його відношення до людей. Цим самим Господь говорить, що близьким являється той, хто має потребу в нас, тобто та людина, яка є на нашому шляху, якій необхідна наша допомога. І в цьому моменті, Христос розповідає притчу « Про Милосердного Самарянина», щоб показати чуже горе та нещастя і як ми повині поступити так, як би ми хотіли, щоб поступили б з нами.
«Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його. Проходив випадково тією дорогою священик один, побачив його, і проминув. Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, і теж проминув. Проходив же там якийсь самарянин, та й натрапив на нього, і, побачивши, змилосердився. І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потім його посадив на худобину власну, і привіз його до гостиниці, та й клопотався про нього. А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: Доглядай за ним, а як більше що витратиш, заплачу тобі, як вернуся.» (Лк.10:30-35)
З тієї притчи ми бачимо, що вона не дає прямої відповіді на запитання законника:
«Хто є мій ближній?» Вона вчить, як ми повині бути ближнім для кожної людини, яка має потребу в нашому до них милосерді. Коли ми читаємо Святе Євангелія, то ми зауважуємо, що Ісус Христос дуже строго осуджує фарисеїв та книжників. Багато з них, напам’ять знали Святе Письмо. Вони звертали на дуже дрібні приписи, що відноситься до зовнішнього образу життя, але не звертали увагу на важливіше в законі: «Суд, милість і віру» (Мф.23:23), тобто справедливість, милосердя до ближніх та віру виражену ділами.
Наш Спаситель, Ісус Христос, цією притчею навчає нас, як саме влаштоване Господом людське спасіння для якого Він прийшов у цей світ. Святі отці пояснюють цю притчу так. Під чоловіком, який йшов від Єрусалиму до Єрихону треба розуміти весь грішний людський рід. Під розбійниками треба розуміти диявола, який користуючись слабкістю волі людини, забирає від її душі добро, ніби роздягаючи її від божественного одягу, поразивши гріхом, ледве не вбив, залишає напів мертвою. Хоч наша душа пошкоджена пристрастями, але все таки вона не гине, тому що безсмертна і може мати спасіння, якщо покається перед Богом після скоєних гріхів. Під священиком і левитом слід розуміти лицемірів, які хваляться виконанням закону, але про любов до ближніх вони забувають, не турбуючись про бідних яким потрібна допомога. Дальше ми бачимо постать милосердного самарянина, який є прообразом Христа, Який посилає нам благодату дію, щоб визволитися від душевних ран, тобто гріхів. Цей Самарянин, щоб спасти кожного із нас, прийняв на Себе тіло, обвивши Його гріховними нашими ранами. Він дарував нам дорогоцінне Таїнство Святого Причастя, у якому ми повинні постійно бути в союзі з самим Ним. Ісус Христос добровільно пострадав на хресті, віддав за нас Свої Тіло і Кров, як безцінну жертву для нашого викуплення та спасіння.
Возлюбленні у Христі, цей євангельський уривок повторюється не одноразово під час Божественної Літургії. Чи це означає, що ми його знаєм? Ми тоді знаєм Святе Письмо, коли воно стало для кожного з нас центром у нашому житті, тобто мається на увазі, коли ми проводимо наше життя так, як в ньому говориться. Хто із нас може сказати, що чуючи декілька разів історію про милосердного Самарянина, подібно до нього зумів подивитися навколо себе, щоб допомогти потребуючим? Зазирнімо у глибину нашого серця і запитаймо себе: як сильно ми себе любимо? Якщо ми себе любимо, також ми повинні любити наших ближніх не на показ, а правдиво; не словом, а ділом, адже так навчає нас св. ап. Іван Богослов: «Діточки, - любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою.» (1Ів.3,18) Коли ми любимо себе з нашими гріхами, оправдовуючи їх, то в свою чергу ми повинні любити всіх ближніх з їхніми недостатками та гріхами, покриваючи їхні недоліки любов’ю, виправляючи та врозумляючи їх, наставляючи їх на шлях Господній зі всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, бо любов покриває багато гріхів.» (Єф. 4,2;1Петр.4.8)
Дорогі у Христі, ми вступили на дорогу Різдвяного посту, який навчає нас, зупинитися і подивитися на себе і поставити питання самі собі: Хто ми є? Як ми поважаємо і любимо наших ближніх? Чи ми є як левит і священик? Чи ми є як милосердний самарянин? Стараймося провести ці святі дні посту достойно, підготовляючи сабе до Народження Христа. Саме ця підготовка має бути духовною. Стараймося робити як найбільше добра, сіяти любов між всіма людьми, допомагати всім ближнім хто є в потребі, як милосердний самарянин. Нехай в цьому нам допоможе Господь, Божа Мати та всі Святі. Амінь.
протоієрей Михайло Гонтарук
настоятель катедри Св. Рівноап. кн. Володимира Великого
м. Парма, штат Огайо
|
|