In the face of adversity and aggression, the spirit of a nation can either falter or strengthen. For Ukraine, the latter has been true. As the country grapples with the brutal realities of the Russian genocidal war, especially the latest barbaric bombing of Kharkiv,  the resilience of the Ukrainian people, fueled by their deep spiritual beliefs and fervent nationalism, becomes increasingly evident. This enduring spirit is palpable not only within the borders of Ukraine but also among its diaspora worldwide, particularly in cities like Paris, France.

On Saturday, May 25, 2024, His Eminence Archbishop Daniel joined about 70 people at the gravesite of Symon Petlura, to lead a Memorial Prayer service for a visionary leader - a symbol of Ukrainian statehood, representing the enduring struggle for Ukrainian sovereignty and identity. The Ukrainian community in Paris gathered in solemn respect, not only to commemorate Petlura’s contributions but also to reaffirm our commitment to the principles he stood for.

In the presence of the representatives of Ukrainian-French community and bishop Hlib Lonchyna of the Ukrainian Greek-Catholic Church Symon, Vladyka Daniel offered introductory remarks, reflecting on the 98^thanniversary of his murder (25 May, 1926) and 145^th anniversary of his birth (22 May, 1879) speaking of the meaning of a simple expression – “hero”, stating that Petlura’s life and legacy are a testament to the indomitable will of the Ukrainian people to achieve self-determination. As the head of the Directorate of Ukraine, he played a crucial role in the brief period of Ukrainian independence in the early 20th century. His efforts, although thwarted by external forces, laid the foundation for the modern Ukrainian national consciousness. Today, as we honor Petlura, we draw parallels between his struggles and the current plight of Ukraine.

Spirituality is deeply woven into the fabric of Ukrainian identity. The Ukrainian Orthodox Church has been a pillar of cultural and spiritual support for centuries. Our church communities not only provide solace and community but also serve as bastions of Ukrainian culture and language, particularly during times of foreign domination.

In the context of the current war, spirituality has become a crucial element of resilience for many Ukrainians. Faith communities have mobilized to support those affected by the conflict, providing humanitarian aid, shelter, and spiritual counseling. The prayers and services held across Ukraine and in Ukrainian communities abroad are a testament to the unwavering belief in a just and peaceful future for the nation.

True Ukrainian patriotism has long been a unifying force, rallying people around the common cause of independence and self-determination. This patriotism is not born out of hatred for others but from a profound love for Ukraine - its language, culture, and history. It is a patriotism that has been forged in the crucible of historical struggles, from the days of the Cossacks to the fight against Soviet oppression.

Today, in the face of Russia’s genocidal war, Ukrainian patriotism has taken on renewed significance. It is a source of strength and solidarity, inspiring acts of heroism and sacrifice. The war has galvanized the Ukrainian people, fostering a sense of unity and purpose that transcends regional and linguistic differences.

The Russian invasion of Ukraine, marked by its indiscriminate violence and targeting of civilians, has been widely condemned as genocidal. This brutal campaign aims not only to conquer territory but to erase Ukrainian identity itself. The destruction of cultural landmarks, the targeting of Ukrainian speakers, and the forced deportations of Ukrainians are stark reminders of this genocidal intent.

Despite the horrors of war, or perhaps because of them, the Ukrainian people have demonstrated remarkable resilience. The international community has witnessed a groundswell of support for Ukraine, with countries rallying to provide military aid, humanitarian assistance, and political backing. Ukrainian communities abroad, like the one in Paris, have been at the forefront of this support, organizing rallies, fundraisers, and prayer services to keep the plight of Ukraine in the global consciousness.

The Ukrainian diaspora has played a pivotal role in supporting the ancestral homeland during this war crisis. In cities around the world, from New York to Munich, and especially in Paris, Ukrainian communities have become hubs of activism and support. The Memorial Prayer Service at Symon Petlura’s gravesite is one of many such events that strengthen the bond between the diaspora and those on the front lines in Ukraine.

These communities serve as vital links, raising awareness and funds, lobbying for international support, and providing a voice for Ukraine in the global arena. Their efforts are a testament to the enduring spirit of Ukrainian nationalism and the profound sense of duty that binds Ukrainians worldwide.

As Ukraine continues to face the onslaught of a genocidal war, the strength and resilience of its people are unwavering. The spiritual and patriotic fervor that has characterized Ukrainian identity for centuries remains a powerful force of resistance and hope. By honoring the legacy of heroes like Symon Petlura and drawing on the deep wells of faith and nationalism, Ukrainians both at home and abroad reaffirm their commitment to a free and sovereign Ukraine.

In this struggle, every prayer, every act of solidarity, and every remembrance of the past strengthens the resolve to overcome the darkness of war. The Ukrainian spirit, undiminished by adversity, shines brightly, a beacon of hope and resilience for the nation and the world.

У суботу, 25 травня Архієпископ Даниїл (єрарх УПЦ в Діаспорі Вселенського патріархату) приєднався до близько 70 осіб, які зібрались біля могили Симона Петлюри, щоб очолити панахиду за упокій душі провідника і символ української державності, який уособлює тривалу боротьбу за український суверенітет та ідентичність. Українська громада в Парижі зібралася в урочистій пошані не лише для того, щоб вшанувати внесок Петлюри, але й для того, щоб підтвердити нашу відданість принципам, які він відстоював.

У присутності представників українсько-французької громади та єпископа Української Греко-Католицької Церкви Симона Гліба Лончини владика Даниїл виголосив вступне слово, роздумуючи над 98-ми роковинами його вбивства (25 травня 1926 р.) та 145-ми роковинами його народження (22 травня 1879 р.), говорячи про значення простого виразу – «герой», зазначивши, що життя та спадщина Петлюри є свідченням незламної волі українського народу до самовизначення. Як голова Директорії України, він відіграв вирішальну роль у короткому періоді української незалежності на початку 20-го століття. Його зусилля, хоча і були зірвані зовнішніми силами, заклали фундамент сучасної української національної свідомості. Сьогодні, вшановуючи Петлюру, ми проводимо паралелі між його боротьбою і нинішнім становищем України.

Духовність глибоко вплетена в тканину української ідентичності. Українська Православна Церква була стовпом культурної та духовної підтримки протягом століть. Наші церковні громади не лише надають розраду та спільноту, але й слугують бастіонами української культури та мови, особливо в часи іноземного панування.

У контексті нинішньої війни духовність стала вирішальним елементом стійкості для багатьох українців. Релігійні громади мобілізувалися, щоб підтримати тих, хто постраждав від конфлікту, надаючи гуманітарну допомогу, притулок та духовну підтримку. Молитви та богослужіння, що відбуваються по всій Україні та в українських громадах за кордоном, є свідченням непохитної віри в справедливе та мирне майбутнє нації.

Справжній український патріотизм здавна є об’єднуючою силою, що згуртовує людей навколо спільної справи незалежності та самовизначення. Цей патріотизм народжується не з ненависті до інших, а з глибокої любові до України – її мови, культури та історії. Це патріотизм, який гартувався в горнилі історичної боротьби, від часів козацтва до боротьби проти радянського гніту.

Сьогодні, в умовах геноцидної війни з боку Росії, український патріотизм набув нового значення. Він є джерелом сили та солідарності, надихає на героїзм і самопожертву. Війна згуртувала український народ, посиливши почуття єдності та мети, що виходить за межі регіональних та мовних відмінностей.

Російське вторгнення в Україну, позначене невибірковим насильством і націленістю на цивільне населення, було широко засуджене як геноцид. Ця жорстока кампанія має на меті не лише завоювати територію, але й стерти саму українську ідентичність. Руйнування культурних пам’яток, переслідування україномовних та насильницькі депортації українців є суворим нагадуванням про ці геноцидні наміри.

Попри жахіття війни, а можливо, саме завдяки їм, український народ продемонстрував неабияку стійкість. Міжнародне співтовариство стало свідком хвилі підтримки України, країни об’єдналися, щоб надати військову допомогу, гуманітарну допомогу та політичну підтримку. Українські громади за кордоном, такі як паризька, були в авангарді цієї підтримки, організовуючи мітинги, збори коштів та молебні, щоб зберегти важке становище України у світовій свідомості.

Українська діаспора відіграла ключову роль у підтримці батьківщини предків під час цієї воєнної кризи. У містах по всьому світу, від Нью-Йорка до Мюнхена, а особливо в Парижі, українські громади стали осередками активізму та підтримки. Панахида за упокій душі на могилі Симона Петлюри є одним з багатьох таких заходів, які зміцнюють зв’язок між діаспорою та тими, хто перебуває на передовій в Україні.

Джерело: Духовний Фронт України